Привели жінку до Христа, на суд- за перелюб,
Кругом священників стіна, від Нього слова ждуть,
Ісус, в цей час, щось на землі своїм перстом писав,
Він знав, чого вони прийшли, їхні думки читав...

А фарисеї й книжники, вже знову, в який раз,
Хотіли Господа звести, для суду, напоказ,
В своїх серцях думали так:» Якщо він скаже, хай!»
То де його любов до всіх. Ось тут йому і край»

Якщо ж Він скаже:» Відпустіть, хай жінка ця іде»
Ми скажем, Він Закон зламав, це крах Йому буде,
Ісус мовчав ще якийсь час, лише писав слова,
Перст Божий гріх згадав усім, а може це молва...

Промовив слово Божий Син, до тих уста відкрив,
«Хто сам без грішний хай кида»- і голову схилив,
І перед Істиною слів- в серцях, кожний з гріхом,
Всі вийшли звідти, лиш вона ледь дихала ,з страхом...

Ісус же їй не докоряв, за гріх, лише сказав:
«Немає тих, що привели...»- він жінку запитав,
«Немає, Господи...»- «То йди і більше не гріши»
Учімся й ми прощати так, від серця, і з душі...

Одна сестра, не так давно, упала в світі в гріх,
Була помічена вона, братів зібрали всіх,
І для остраски всіх святих, і очистки рядів,
Сестрі сказали: «З церкви йди!»,- оті, що без гріхів ...

Ми так всі любимо Христа, аж сльози йдуть з очей,
І в рядах наших лиш святі, нема грішних людей,
А якщо хтось із нас згрішив – у шию геть з рядів...
Ту грішницю ми вбили б вже, а Бог її простив...