Тихо і ніжно торкнусь очима,
Щоб не сполóхати сон твій урочий,
Подихом теплим, помахом вій.

М’яко колишеш шепотом клена
В люлі зеленій в вітряну днину
І обіймаєш поглядом чистим,
дотиком губ сонну дитину.
Встелиш під ноги хмари прозорі,
щоб не забилась.
Стіни розсунеш, теплом долоні,
щоб не схилилась.
Сльóти розженеш помахом крил,
щоб дать здійнятись.
Сонячні промені, запах дитинства
впустиш до хати:
- Спи, моє дѝтятко… Буду тя завше
я дозирáти…
Втома солодка взялась повіки й твої колисати:
- Спи ж бо, матусю, ковдру з казок буду я гаптувати.
Сон материнський, легкий, урочий,
ти не розвій
подихом теплим, помахом вій...