Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 3.4 | 5 голосів )
Тихо і ніжно торкнусь очима,
Щоб не сполóхати сон твій урочий,
Подихом теплим, помахом вій.

М’яко колишеш шепотом клена
В люлі зеленій в вітряну днину
І обіймаєш поглядом чистим,
дотиком губ сонну дитину.
Встелиш під ноги хмари прозорі,
щоб не забилась.
Стіни розсунеш, теплом долоні,
щоб не схилилась.
Сльóти розженеш помахом крил,
щоб дать здійнятись.
Сонячні промені, запах дитинства
впустиш до хати:
- Спи, моє дѝтятко… Буду тя завше
я дозирáти…
Втома солодка взялась повіки й твої колисати:
- Спи ж бо, матусю, ковдру з казок буду я гаптувати.
Сон материнський, легкий, урочий,
ти не розвій
подихом теплим, помахом вій...
Поділитися:
[+]
Сподобалось
4

Коментарі 

 
0 #2 27.03.2012 23:07
дозирати ще не зустрічала. колоритно
Цитувати
 
 
0 #1 Підсніжник 20.12.2011 14:39
Цікавенька поезія, та на жаль не християнська
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити