Сліпий…
Не плаче ще з юнацьких літ.
Він вдячний Богу, що живий,
Що, похилившись, ще стоїть.

Сумний…
Бо, істину знайшовши голу,
У нього дух немов святий.
Не помічають всі довкола.

Сліпий…
Шепочуть діти, придивившись:
«Цікаво, звідки, хто такий?»
Він обернувся, зупинившись.

«Скажіть, на милість, Ви незрячі?» -
спитала дівчинка старого.
«Та ні, дитинко, я все бачу», -
ледь усміхнувся він до Бога.