Спасти ближнього.

Існує така думка, що торкатись,
Не слід питання віри між людей,
Це особиста річ, і може статись,
До розладу в стосунках приведе.

І дійсно думав я: «Яка різниця,
Яким життям, живе цей чоловік?
Бо ж він не злодій, не блудник, не вбивця,
А я ще, може більший маю гріх.

І що мені б, здавалося до того,
Куди його стежина приведе?
Чи направляється вона до Бога,
Чи в прірву, до загибелі веде?

І чо́му маю я його спасати?
Бо ж він мені не син, не брат, не друг,
Про це, повинен сам він турбуватись,
Якщо уникнути бажає мук».

Такі думки були в мене раніше,
Коли спасенним сам іще не став,
Не народився зверху та, як інші,
Ще й Слова толком Божого не знав.

А в Слові мені істина відкрилась,
Та, що Христос за кожного страждав,
І марною, щоб жертва не лишилась,
Нам свідчити про неї наказав.

Тепер я в кожному побачив брата,
Один Отець для всіх - це зрозумів,
І, що для Нього, непоправна втрата,
Якщо загине хтось з Його синів.

Через мою зневагу чи байдужість,
Що я до грішника тут проявив,
Втрачає Небо бідну грішну душу,
Бо я в свій час, її не просвітив.

Бо, може, тільки я був той єдиний,
Хто міг її для Бога зберегти,
Посіяти в ній Слово чудодійне,
І дати Йому добре прорости.

Але бажання й співчуття замало,
Щоб нам спасати тих, хто заблукав,
Тут треба, щоби віра міць набрала,
І впевненість, що сам спасенним став.

Коли когось, берешся навертати,
Прерогативи всі свої відкинь,
Навчись на рівних, ввічливо звертатись,
Бо ти такий же грішник, як і він.

В цій справі, треба менше покладатись,
На досвід чи на здібності свої,
А більше Слово Боже цитувати,
Що ро́дить віру й викриває гріх.

Якщо з братів твоїх хтось заблукає,
А ти його з шляху блудного звів -
Від смерті душу ти його спасаєш,
І безліч покриваєш цим гріхів.

Ісус казав: «Велика радість в небі,
За грішника, що йде до каяття».
То скільки раз, давай спитаймо себе,
Ми радували небо за життя?

Коли полюбиш ближнього, як брата,
Виконуючи Божий Заповіт,
Збагнеш - спасати його душу варто,
І, що вона дорожча за весь світ.

Амінь.
Рибаков Віктор.