Так часто забуваєм дякувати Богу,
Банальні речі: світло, хліб, тепло…
І вхід закрили ми до серця свого,
Й зайти не може вже туди добро.

Любов на користь швидко замінили,
Вона звучить на штучний вже мотив,
Лице своє від Бога відвернули,
Не дозволяємо, щоб нас Господь любив.

Коли болить, про Нього пам'ятаєм,
Коли все добре, - не потрібен Він,
Біда у тому, що ми забуваєм,
Що в цьому світі ми як дим.

Це Бог усе в руках Своїх тримає,
Це Він цей світ для нас створив,
Це Він життя дає і забирає,
Не ми керуєм всім, а Він.

Якщо нас наше серце не засудить
За те, що в гордості і досі живемо,
Й дорогу до смирення десь загубить,
І перед величчю не схилиться Його,

То день такий в житті не забариться,
Коли Господь прийде з судом Своїм…
А поки час, до Нього озовися,
І з покаянням ти явися перед Ним.