Гірко плакав пророк Єремія:
"Я - той муж, який бачив біду
Від тяжкого Господнього гніву,
Від численних, болючих недуг!

Лиш на мене ось знов обертає
Цілий день Свою руку Господь!
Гіркотою мене напуває
І виснажує шкіру і плоть!

І коли я кричу і голошу -
Затикає Він вуха Свої...
Я кайдани тяжкі свої ношу,
Бо поплутав Він стежки мої!"

Гірко плакав пророк Єремія,
Промовляв він: "Погублений я!
Ось душа моя спокій згубила,
І загублена сила моя...

Та моє сподівання на Бога!
Із колін Він мене підведе,
Бо Господь завжди добрий до того,
Хто надію на Нього кладе!"

Скільки болю й страждань в Єремії!
Та не кликав до Бога: "Чому?!"
Лиш в мовчанні поклав він надію,
Що Господь допоможе йому...

Того дня, коли дуже нам важко,
Коли сили нема далі йти,
Коли сумнів і біль, коли страшно, -
Що говорим Христу я і ти?

Чи надію складаєм на Бога,
Чи лиш гірко заплачем: "Чому...
І за що ця нелегка дорога?!"
В день недолі - що скажем Йому?

В тяжкім смутку пророк Єремія
Сподівання у серці носив.
Хай і наша на Бога надія
Не зникає в нелегкі часи!