Я не можу збагнути осінь,
Золотаво-багряну тишу,
І як вітер в задумі ще й досі
Літом бабиним спогади пише.

Легким смутком торкає скроні
Білих айстр в сповитті серпанку
І кладе на мої долоні
Дотик сонця осіннього ранку.

Я не можу збагнути осінь:
Шепіт листя... Прозорість... Спокій...
І як літо, що вже збулося,
Залишає останні кроки.

Запізнілим теплом зітхає,
Срібним дощиком дивиться в очі
Й журавлиним ключем зникає,
Тільки спогадом стати хоче.

Я не можу збагнути осінь,
Та дарую її для тебе,
Бо в осіннім багатоголоссі
Найгарніша є музика неба.