Не все так просто, якщо всупереч ,не все,

коли у вир ти кинутий на виживання,

коли тебе як щепку в нім несе

і б`єш руками хвилю ти востаннє.



І вже не всупереч пішло - інертно,

і понад силу вже твоє безсиле,

Той, проти Кого ти стояв уперто,

Тебе на суд витягує з могили.



Здавалось, міцно на своїх стояв ногах,

спочатку в стінку, з часом від підлоги

чоло розбите в кров і на очах сльоза,

і підіймається душа, і не такий вже вбогий.



Не встиг подумати, а вже пів сотні років,

тільки загоїлися рани розкаяння,

і знов не Бог, а ти від Нього надцять кроків,

а Він прощає, якщо звісно це, востаннє.



Щось починати пізно вже, закінчувати час,

стирає швидкість часу спогадів буття,

В мізерних,  а здавалось океанах щасть,

у сьогоденних загубилося життя.



А Він висить, Він щедро - щедро платить,

за душу змучену гріхом твою,

з вінця від крові світу вже не бачить,

свідомість майже - майже на краю...



А Він прощає, якщо звісно це, востаннє...