Да не приткнеться Господи моє сумління,
Об камінь світу цього зла й лукавість
І не вкушу я плід гріхопадіння,
Між юності дорогою у старість.

Да не приткнуся в срібло світу цього,
Слова сказавши: «Чи ж не я учитель?»
І з учня вже за крок напівсвятого,
У статус з`юдитись мучитель.

Да не приткнуся у Петра зречення,
Слова сказавши: «Ні ,Його не знаю.»
Любов забувши першу і натхнення.
Таке собі й нікому не бажаю.

Да не приткнуся Господи Хоми зневір`ям:
«Христові рани не побачу=не повірю.»
Та ще й при тому залишатись щирим,
Не дай Бог нести все життя ту гирю.

Да не приткнеться Господи моє бажання,
Да не погасне Твоя в нім любов,
Щоб все життя як перша мить за покаянням,
Пройшло щоднини, щохвилини, знов і знов.