Душа спокою не знаходить,
В цій суєті земній чужій.
І навіть вже кричать не може,
В цій боротьбі німій...

В душі бринить струна й тріпоче,
Мов розказати хоче щось вона.
Болить серденько вдень і серед ночі.
Кричати хочу, та немов німа...

І прагну я знайти щось особливе,
Щоб заспокоїть серденько своє.
Та знову забуваю найважливе:
Що все, що є - це не моє !!!

Ти бачиш душу, наскрізь пронизаєш,
Тим ніжним поглядом Своїм
І серце й думку мою знаєш,
Їх зігріваєш подихом Своїм!!

Думки усі лиш Ти, Бог, знаєш,
Скільки в мені - це все Твоє.
Любовю щиро Ти охороняєш,
Ведеш життя моє земне!!!

Найкращу думку перетворюєш в рядочки,
Рядки ж ті перетворюєш у зміст,
А зміст - у почуття, що із сердечка,
А почуття - у швидкоплинні дні!

У швидкоплинних днях - життя все моє,
Де спокій Ти даєш моїй душі !
Де все, що є мій Бог - то є Твоє!
Бо ж я дитям Твоїм лиш є!