НЕБО

Бездонне Небо – голубе до крику
І ні хмаринки – тільки синь та синь…
Як вабить ця незміряно-велика
Незвідано-прекрасна височінь…

І линучи в синь Неба затихає
душа моя
і в трепеті мовчить.
Немов би знає
( звідки вона знає?!,)
Що там була вона
й там буде жить

Немов сумує за небесним домом
Де Мир, Любов,Добро і Благодать…
Де рідне все,
хоча і незнайоме…
От знаєш:
Був колись!..
хоч годі все згадать…

І я стою і дивлячись у Небо
Безмежний наді мною Океан…
Роздумую: можливо так і треба
Можливо в цьому теж Господній План

Все на Землі кінцеве і дочасне
Усе, що очі бачать – перейде…
Так воно рідне нам й таке прекрасне
Але кінець усьому все ж прийде


І тільки Небо – там кінця немає!
Всі задивляються: дорослі і малі…
І очі бачать те, що є безкрає
Єдине нескінченне на Землі

Я знаю, що і небо *CensureBlock*
Зів’ється як сувій
й в вогні згорить…
Бо все минається лиш Слово не *CensureBlock*
Й безмежний простір згорнеться за мить…

Та знову буде Небо
Безкінечне! -
тепер ще й Вічне з Богом і людьми!
Бехмарне, Мирне і таке Безпечне
В якому вірю, будемо і ми

Тому було, напевно вгодно Богу
Щоб задивляючись у Божі Небеса
Ми відчували радість і тривогу
Нас покоряли Велич і Краса…

Й переживаючи цей трепет незбагненний
І як притягує небесна ця блакить
Відкрилось нам, що Бог Благословенний
Так хоче, щоб ми з Ним могли там жить…

Бездонне Небо голубе до крику…
І над тобою ця небесна синь…
Запам'ятай цю Істину Велику
Двері у Небо відкриває Син!