По 89 (90) псалму

Днів наших - сімдесят рокі́в,
Які так швидко проминають,
Такий нам строк Господь відвів,
І ми у вічність відлітаєм.

А хто при силах, той іще,
З десяток може протягнути,
Але він та́кож врешті - решт,
У порох має повернутись.

Життя, як сон, немов трава,
Що вранці сходить, зеленіє,
Та тільки вечір ледь настав,
Вона вже в’яне і жовтіє.

Найкращі ж з цих недовгих літ, -
Віднімуть - праця, смуток, діти,
І нам здається, при кінці,
Що й не жили́ ми ще на світі.

Тому прохаємо – навчи,
Господь прожити не безглуздо,
А так лічити наші дні,
Щоб ми набу́ли серце мудре.

А в серці мудрому є страх
Перед Тобою, бо провини,
Всі наші на твоїх очах,
І беззаконні всі загинуть.

Кого ж Господній гнів страшить,
Той кожен день життя цінує,
І прагне Богу догодить,
А Бог це в вічності врахує.

Так зменш Господь на нас свій гнів,
І вранці милість нам яви Ти,
І пожалій своїх рабів,
Щоб решту дня нам порадіти.
***
Похмурим вийшов цей псало́м,
І не дарма́ його читають,
Під час печальних похоро́н,
Бо ще живим він нагадає -

-Про нетривалий час життя,
Про те, що й ми піде́мо в землю,
І що не можна нам ніяк,
Тут марнувати час даремно.

І не дає нам цей псалом,
Споко́ю, впевненості, втіхи,
Які отримали з Христом,
В його Новому заповіті.

Бо тверде маємо знання,
Того́, що є життя за гробом,
І смерть для нас це надбання́,
Бо ми спасенні, й будем з Богом.