Весна потихому у літо перейшла,
Незчувся осінь як на ви з зимою.,
От вічно б так -в душі немає зла,
Ніби розкаялась ,ніби зняло рукою,

Немовби яблуко вкусив добра й любові,
З дороги довгої прийшов додому,
З удавки змія в руки вирвався Христові,
І Він мене вже не віддасть нікому.

Колись так любе серцю стало незначне
Змінилося придбати на віддати,
Душі немає сенсу бавитись з вогнем,
Щоб легко було з Богом воскресати,

І вже смакую як гурман майбутнє,
Хтось жде кінця,а я? А я початку,
І не знайду себе серед присутніх,
Хіба що мрії у думках на згадку.