Наш кожний крок вимірює життя,
І жодну мить уже не повернути.
Сторінку кожну нашого буття
Лиш можна пам’ятати чи забути.

Як з дерева скидає листопад
Пожовклий лист додолу, нам під ноги,
Так жоден день не повернеш назад,
Немає в нас зворотньої дороги.

Ми йдемо лиш вперед, але куди?
Куди ти йдеш, яку обрав дорогу?
Господь залишив нам Свої сліди,
Щоб ми знайшли єдиний шлях до Бога.

Цей шлях веде через Голгофу нас,
Де наш Господь у муках і стражданнях
Від пут гріха, від смерті всіх нас спас,
Був Батькові слухняним без вагання.

Як снігопад вдягає в білий сон
Всю землю нашу взимку на світанні,
Так Батько нас вдягає у віссон,
Коли схиляємось в молитві покаяння.

Любові Божої могутній водоспад
Й сьогодні має силу гріх долати.
Людина ж вільна жить на власний лад –
Й прийняти цю любов, чи не прийняти.

Любов, що довготерпить, зносить все,
Не заздрить, не шукає тільки свого,
Не гнівається, не перестає,
Не величається, не думає лихого.

В любові цій – без меж благословінь,
Як тих зірок в нічному небосхилі.
Дарують світло низці поколінь
Вони із давніх пір і аж донині.

А Божий зорепад благословінь
Дарує нам і радість, і спасіння,
Життя дає, стирає смерті тінь,
Наповнює нас милістю й терпінням.

Нас сповнює і прощенням, і миром,
І ближньому нас вчить допомагати,
Буть вірними, людей любити щиро,
І світлом сповнює та вчить нас віддавати.

Благословляє щедрих у стократ,
Нас вчить змирятися і виганяє страх.
Нехай же цей Небесний зорепад
Благословляє наш у вічність шлях!