Чомусь я згадую той дивний день,
Коли у полі пастухи перелякались
І лився з неба дощ благословень,
І ангели для Господа співали.

Як осінило світло із небес
Промінням радості і щастя, і любові
Тих пастухів, що були тоді в полі
І слава в небо лилась з їх сердець.

Як поспішили миттю в Вифлиєм,
Щоби віддать хвалу Народженому
І поклонитись Господу Святому,
І як приємно в хліві було їм.

Я згадую все й постає питання:
«О, пастухи, що в дар ви принесли
Царю Царів і що Йому дали?
Які дарунки в ніг Його поклали?»

- Нічого не несли. Дарунків цінних
Ні золота, ні ладану не мали
І навіть вівці, що їх доглядали
Овечки й ті, на жаль, не їх були.

А то б принесли в дар ягня найкраще,
Безвадне, відгодоване, міцне..
О, Господи, та це ж усе Твоє!
А ми до ніг кладемо серця наші.

І я сьогодні думаю, мій Боже,
Який дарунок цінний пастухи
До ніг Твоїх у ясла принесли –
Серця свої. О, що є ще дорожчим?

Найкращий подарунок для Христа
Це – серце чисте, щире і безвадне,
Яке в покорі Господу підвладне
Й готове Його славить без кінця.

Тому сьогодні хочу принести
Тобі в дарунок, Христе, моє серце,
А в ньому всю любов мою безмежну,
Яку вливаєш в нього тільки Ти.