І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав:
«Де ти?» (Буття 3:9)

Сьогодні засяяло сонце у небі
І співи пташок все Творця прославляють.
Ти ж більшого хочеш і кажеш: «Не треба»,
Обличчя святого Його не шукаєш.

Ти маєш здоров’я і силу для праці,
Не так, як каліки, що просять, убогі.
Та вигляд ти маєш просто нещасний
І все нарікаєш на долю, на Бога.

Води ти напитися можеш доволі,
Хоч тисячі гинуть сьогодні від спраги.
І хліба щоденного з’їсти. В недолі
Багато людей його тільки бажають.

В повітрі сьогодні не рвуться снаряди,
Та війни постійно у світі ідуть.
Десь плаче дитина: не стало вже мами,
Солдата в труні десь додому везуть.

А ти насолоду одержав від Бога -
День новий зустріти, і дихати, й жити,
Добром твоя вкрита сьогодні дорога.
О, друже, що в смутку, чому б не радіти?

Чому би не славити Бога за те,
Що маємо вдосталь від Нього щомиті?
А смерть на Голгофі? Щось більше за це
Не знайдеш, мій друже, у цілому світі...

Бо більшого просто не може і бути:
Творець за творіння, як Агнець, вмирав,
Щоб ти міг сьогодні серцем відчути,
Яке Він спасіння тобі дарував!..

Чи можеш хотіти щось більше за це?
«Мені це не треба», - ти так не кажи.
Не знайдеш ти більшого, друже, ніде,
Тримай те, що маєш! "Адаме, де ти?"

Покайся в провинах, відкинь нарікання.
На Бога надійся, на Нього Одного.
Хай в серці поселиться щире бажання
Шукати лиця Його знову і знову…
Амінь.

2010 р.