Ті роки далекі не забути
І не стерти їх кривавий слід..
Голос їх, їх стогін буде чути
В пам*яті усіх прийдешніх літ.

..В хаті на краю села сіріло,
На столі світився каганець.
Четверо дітей скоринки їли,
Мати тихо мовила:"Кінець..

Завтра більше нічого їм дати..
Боже,першу Ти мене візьми..
Як мені уранці їм сказати,
Що на смерть приречені вони?!"

За вікном свистіла хуртовина,
Холод добирався до кісток.
Вся сім*я упала на коліна:
Мати й поряд четверо дітОк.

Мати не молилась,лиш ридала
Лемент затискаючи в грудях,
А найменша донечка благала,
До Отця промовило дитя:

"Господи,пішли нам хоч скоринку,
Хоч окрайчик хліба на столі.."-
Попросила з вірою Яринка,
І-"Амінь"-підтвердИли усі.

А коли вже полягали спати,
В сінях,за дверима,де поріг
Ніби дивний шурхіт чула мати
Й поспішила відчинити їх.

І зомліла...На мішку соломи,
Був ще теплий хліба буханець.
Дякували слізно всі у домі,
За спасіння,що їм дав Отець.

І сьогодні Бог молитви чує,
Й допомогу вчасно подає,
Хліб життя Він кожному дарує,
Хто до Нього з вірою іде.

Ти втомився?Плачеш без надії?
До Христа скоріше поспіши,
Хай сльоза розкАяння обмиє
Пил з твоєї спраглої душі.

Батько так давно чекає тЕбе,
Йди до Нього,змучене дитя!
До землі схилилось нині небо:
"Я є шлях, і істина,й життя!.."