Коли небо хмарами тисне,
А на серці тягар і гніт –
Посилає те Бог ненавмисне,
Щоб ціннішим був Духа плід.

Ти поглянь, як он гілка під снігом,
До землі нахилилась – болить,
Не до радощів їй, не до сміху,
Туга в серці у неї дзвенить.

В серці туга і біль… та не розпач,
А благання до Бога-Отця,
Щоб дав силу… і променем сонця
Розтопив лід і сніг до кінця.

Як лавина ж послабла, упала,
Гілка вгору ще більш піднялась.
І тепер - аж міцнішою стала:
Надзвичайна десь сила взялась.

...Це для тебе урок, друже любий,
І для тебе, для мене, для всіх,
Що нас Бог не забув, міцно любить,
І розтопить Він кригу і сніг.

Бо якщо так про дерево дбає,
То тим паче – про дочок-синів.
Знай, про біди твої – пам’ятає
Й зробить все, щоб ти встояв, зміцнів!