Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.9 | 16 голосів )
Надкушений місяць над хатою,
Знекровлений, байдуже сяє.
Попробуй, знайди винуватого!
Чого нам ще не вистачає?

Чого нам ще треба щоб зорями
В очах наших радість світилась?
На доленьку ремствуєм з горя ми?
Чи ж небо від нас зачинилось?

Звикаєм миттєво до зручного.
Не вдячність росте, а вимоги.
Довколо нас більшає штучного
І меншає в душах святого.

Ми ситі, та незадоволені.
Ми вільні, а розум бунтує.
Дрібницями нерви оголені -
Ми час витрачаємо всує.

Міщанство втекло майже з лексики,
Знайшовши притулок у генах,
І плодить на світ анорексиків
Душевних, з бурчанням у венах.

У темряву зорі закутались,
Сховались від світла міського.​
Ми в приорітетах заплутались
У пошуках щастя земного.
**************
Росте наше щастя із вдячності
Та здатності до здивування.
Ох, як би нам по-необачності
Не вбити його наріканням.










Поділитися:
[+]
Сподобалось
18

Коментарі 

 
+5 #3 Dominika 07.11.2014 10:21
Росте наше щастя із вдячності
Та здатності до здивування.
Ох, як би нам по-необачності
Не вбити його наріканням.

Амінь.Допоможи,Господ и!
Цитувати
 
 
+7 #2 21.10.2014 04:05
Дякую за відгук та благословення, Царська дочко. Вам також благословінь у житті та творчості.
Цитувати
 
 
+6 #1 Царська дочка 19.10.2014 20:56
Дуже гарний вірш! Хай Бог благословить!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити