Почну служити з понеділка

Почну служити з понеділка,
Сьогодні — ще моє життя.
Ще кличе світ, ще гріє звичка,
Ще не готове каяття.

Почну служити з понеділка,
Коли мине тривог тягар,
Коли душа моя без крику
Знайде у тиші Божий дар.

Почну служити… Так казала
Я вже не раз, і вже не два.
Та знову серце відкладало,
І гасли тихо ці слова.

А дні ішли. Ішли без жалю.
Їх не вернути, не спинить.
Вчорашній день упав за гранню,
Його навіки загубить.

І кожен ранок — наче милість,
І кожен подих — наче шанс,
А я чекала, все барилась,
Немовби маю вічний час.

Та хто сказав, що буде завтра?
Хто дав гарантію на день?
Чому ж душа така уперта
І йде від Божих одкровень?

Адже Христос не з понеділка
Пішов на муки, на хреста.
Він не сказав: «Я почекаю»,
Його любов була свята.

Він бачив біль. Він бачив втому.
Він знав ціну Свого шляху.
Та йшов вперед, щоб дать спасіння
Тому, хто впав в гріха пітьму.

Його тримали не цвяхами —
Любов тримала на хресті.
І кожен подих був заради,
Щоб дати шанс тобі й мені.

Щоб я, загублена в тривогах,
Знайшла дорогу у пітьмі,
Щоб я не впала при дорозі,
А мала світло у житті.

Він мовчки біль терпів і муку,
Не відступив, не повернув.
І простягнув до мене руку,
І в очі з болем зазирнув.

Немов питав: «Чому чекаєш?
Чому лиш завтра хочеш жить?
Хіба не бачиш — Я сьогодні
Прийшов, щоб душу воскресить?

Хіба не бачиш — час минає,
І кожна мить — це дар тобі?
Чому ж ти серце закриваєш
І не довіришся Мені?

Почни служити вже сьогодні,
На понеділок не зважай,
Не відкладай життя на потім,
Скоріш до Бога поспішай.

Господь чекає вже сьогодні,
Не з дат, не з планів, не «колись»,
Він кличе ніжно: «Йди сьогодні,
Не відкладай, а повернись».

Бо кожна мить — це дар безцінний,
Який назад не повернуть.
І краще «зараз» стати вірним,
Ніж «потім» знову обмануть.