Сьогодні ти герой... Отрута знов в тобі...
Але для тебе - це путівка в радість,
Це лиш місток, яким ти зважився іти на берег,
Де життя твого оазис.
Там забуваєш все: турботи і невдачі,
Від болю порятунок знаходиш там собі.
Там є твоя реальність, той світ, який ти бачиш:
Туманний і несправжній - тобі він дорогий.
Ти падаєш в безодню... Цього не відчуваєш...
Летиш у прірву... Про усе забув...

І надмогильний пам'ятник для себе вирізаєш,
Себе вбиваєш... Та цього ще не збагнув...
Там світ примар... Там скрізь панує холод...
Там божевілля, стогін, крик, відчай...
Там темнота, усе стліває в порох...
Не скаже там ніхто з любов'ю "Прощавай"...
Це лиш омана... Це ілюзія... Міраж...
Це лиш примара на легке майбутнє...
Твоє життя - немов старий вітраж...
На знищення приречене усе, що там присутнє...

І ти ідеш туди, ошуканий безглуздо,
Продав життя за смерть тяжку,
Зробив лиш крок: раптово і бездумно,
За руку взявся демонську страшну...
Ти зараз в забутті, за обрієм ширяєш...
Ти в тому світі, що панує у думках...
Той світ не твій... Невже цього не знаєш?
Чому не прочитаєш це в своїх очах? Чому?

Ти в рабстві злому опинився,
Ти в'язнем став черговим для гріха.
Одного разу ти йому відкрився,
І жнеш плоди тепер на протязі життя...
Ось так живеш... Від заходу до ранку...
Від сходу сонця і до сумерків німих...
І знову хочеться забутись до останку,
Звільнитися від мук: болючих і страшних...
І так щоразу... Це пуста одноманітність,
Вона лише страждання й біль несе...

Чи хочеш знов відчути радість і привітність?
Чи хочеш рабство кинути ось це?
Ти маєш шанс. Єдиний шанс спасіння.
Ти можеш все змінити, поки ще живий,
Ти можеш ще покинути долину тління,
Залишити гріхів шалений рій.
Зроби лиш крок, поклич Христа...
Він поруч тебе в цей момент стоїть...
Він порятунок дасть тобі й нове життя.
Поклич Ісуса... Він тебе звільнить...