Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.6 | 36 голосів )
Сонце золотило лип зелені скроні
Все живе стомилось від жари.
Помирала квітка в мене на долоні
Знітившись від спеки,стиглої пори.

Підібрала,бідну,прямо на дорозі.
Оксамит пелюсток обпікав асфальт,
А у темній чаші застигали сльози
Чисті і прозорі,мов гірський кришталь.

Швидко пролітають часу білі коні.
Проминає літо,настають жнива..
Помирала квітка в мене на долоні.
Й марилось: не квітка, а душа жива.

Дай нам мудрість,Боже з ласкою підвести
Тих,хто при дорозі зранений лежить
Хто в житті втомився хрест нелегкий нести
І любові вогник в серці запалить.
Поділитися:
[+]
Сподобалось
21

Коментарі 

 
+6 #4 20.03.2014 19:12
Немов пісня. Шкода, що я не композитор.
Цитувати
 
 
+5 #3 Dominika 14.02.2014 21:35
Спасибі. Це маленька історія з мого життя і разом з тим маленький урок, який дав мені тоді Господь. Нехай Він нам усім допоможе бути чуйними до болю ближніх, порою відкинутих і забутих.
Цитувати
 
 
+6 #2 Дизайнер 14.02.2014 19:32
Ах, як же гарно написано!Яке чудове порівняння!
Цитувати
 
 
+7 #1 Leleka 13.02.2014 18:57
"Дай нам мудрість,Боже з ласкою підвести" - а так хочеться сказати, що я не такий як той грішник, що впав, і пройти високо піднявши голову! Прости Господи.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити