Купалось сонце в тихім океані,
Плескаючи проміння у воді
І свіжістю ще мріяло світання.
Й ні натяку,шо статися біді.

У силуетах людських видний берег
Де мов у казці пахло все й цвіло.
Лиш мить і землетрус і плач і вереск
І все живе цунамі понесло.

Брудний потік,мов звір страшної сили
Нічого не шкодував
Живі із виру помочі просили
Та шанс спастися тільки дехто мав.

За час короткий все кругом змінилось
Неначе у безодню берег втік
За що і звідки лихо це з*явилось?
Чому все трощив ненависний потік?

Швидкий кінець,за те страшна руїна
Уламки жител,втоплені тіла
У розпачі і в траурі країна
Що й уявити цього не могла.

Та он за містом на горі високій
Чотириста спасених християн
Живі вцілілі в милості Господній
Бо не сягнув вершини оекан.

Напереодні вигнані за місто
Різдво Христа відсвяткували
Що й радості в серцях було затісно
Всі однодушно Бога прославляли.

Гора вигнання враз спасінням стала
Коли вмивався ранок у сльозах
Бо в місті і життя й майно пропало
І охопив вцілілих жах.

А християни дякуючи Богу
Зійшли у місто,звідки гнали їх
Не гаючись прийшли на допомогу
І кожен працював як тільки міг!.

Яке свідоцтво Божої любові
На зло відповідати лиш добром
Так вбрані в Божу праведнісь готові
Бо Сам Спаситель встав у цей пролом.

Це Він в серця покірність посилає
В них ненависті місця не дає
Господь Своїх дітей оберігає
І своєчасно поміч подає.

О,як нам бути на сторожі треба
Відкриті мати зір до Бога й слух
Він збереже! а ввічності до неба
Прийме покірних гідних Своїх слуг.
Амінь