Ти все своє життя,кудись спішиш...
Спішиш додому,в гості,на роботу...
І в цьому темпі,ти на всіх кричиш...
Бо тільки в тебе,є стільки турботи.

А інші всі повільні....й не такі,
Які б тобі підходили по ритму.
Усі ,здається,неповороткі,
Вони нічого і ніде не встигнуть.

І ти спішиш. Спішиш кудись завжди.
Не можеш у цім бізі зупинитись.
Бо ти спішиш. Тобі нема коли...
Та може серце раптом зупинитись,

Й зупинка вічна станеться в житті,
І що ти зможеш Господу сказати?
На небі вже не буде метушні...
А раптом в Бога справ було багато,

І Він тебе у книгу не вписав,
Бо Він спішив комусь допомагати,
А запис в книгу Бог твій відкладав...
І що Йому душа буде казати?

Тебе Бог запитає про сім'ю...
Бог запитає,чи ти зміг навчити
Своїх дітей,читати Біблію,
Не просто так...Щоб вміли розуміти.

Не запитає,скільки заробив,
Який будинок мав,яку машину...
З якого телефону ти дзвонив,
Щоб підкріпити стомлену людину.

Навіщо ти чекаєш,коли Бог
Тебе у метушні твоїй зупинить...?
Сам зупинись,щоб потім не прийшлось
Під тягарем згинати свою спину.

У іншому ти краще поспішай:
Спіши любити ,вірити і жити,
Ти поспішай потрапить в вічний край,
Де вже нема потреби нам спішити.

В цій марноті ,ти Бога не втрачає
І де потрібно,там лиш,поспішай.
Амінь.
12.02.2025
Артемук Мирослава