Є люди,наповнені холодом...
І болем колючим наповнені...
Слова в них вдаряються молотом...
Бо серце в таких - заштриховане.

Це люди,з залізним характером...
І часто,тому лиш,що зранені...
Тому,що із болем не впорались
Вони покриваються шрамами.

Від них зАвжди віє лиш холодом.
Хоч прагнуть тепла від оточення,
Та колять словами-занозами,
Шипами відлякують гострими.

Бояться із болем зустрітися,
Себе захистивши бар'єрами.
Бояться для інших відкритися
Себе закриваючи скелями.

Для них виглядає це силою,
Та насправді- вони є обмануті....
Ці люди,не будуть щасливими
Бо відкритись вони не наважаться.

БоячИся зустрітись із болями,
Закривають себе і від радості...
Бідні люди- наповнені холодом...
І до сЕбе наповнені жалістю.

Не судіть,тих,що сповнені холодом,
І крізь скелі ті- не проривайтеся...
Чим сильніше ви тиснути будете,
Тим сильніше вони закриваються.

Ви- живіть. І щоденними діями,
Дуже ніжно до серця торкайтеся.
І можливо,вони стануть іншими...
Тільки силою - не вривайтеся.

Бо не зможете ви докОрами
Результатів від них добитися.
Їхнє серце і так уже зболене...
Ти лиш можеш чекати й молитися.

І тепло,яким буде віяти,
На те серце,що холодом сковане,
Поступово,прийде відлигами
Щастя й радість....та вже відновлені.
Амінь.
24.02.2025р.
Артемук Мирослава