Сонце благодаті хилиться на захід
І лунають рідше радісні пісні,
Як раніш бадьоро не співають птахи
І життя проходить миттю, як у сні

А в народі Божім теплота, безпечність,
Як Єфрем: змішалось ідольське й святе,
На обмові скромність, в посміянні чесність,
З Вавилоном спільність міцна є проте.

Може Бог змінився? Віковічне Слово?
І кордон з Сінаєм може інший є?
Що народу Божому доступ є до всього:
Із чужих водоймищ стадо Боже п`є?

Стали вельми мудро тлумачить Писання:
Про любов, достаток, Божу благодать.
О, якби насправді мали те пізнання,
Божу мудрість, вміння впавших підіймать.

Але тільки буква. Сіль втратила силу,
У стані спасенних розкладання йде.
Скільки при промінні Слова видно пилу,
А час швидше, швидше... І погасне день.

Тоді хто освітить шлях посеред ночі?
Де будеш шукати масло про запас?
Якщо нині твої є закриті очі
І не чуєш звучне: “Близиться той час!”

Хто віддасть запас свій, друже мій, для тебе,
Якщо легковажним ти сьогодні є?
І для плоті місце більш душі потреби
І з криниці світу, не Божої п`єш?

Тоді як ти зможеш бачити без світла?
Хилиться на захід благодаті день.
Подивись, що маєш,  доки пора літня
І звучать акорди призивних пісень?

Залиши гріховне, викинь річ закляту,
Відділись від світу, Божий дім очисть,
Віддай, що належить ворогу, як брату,
Впавши в розкаянні перед Богом ниць.

Тоді й серед ночі буде зір відкритим,
Як за обрій раптом сонечко зайде.
Визволенню свому будеш ти радіти,
Хоч земля зі страхом День Господній жде.