Я білим птахом прагну в далечінь
Безмежжя неба, оази волі,
Щоб душу не ятрити вічно болем,
Аби забути присмак потрясінь.

Вхоплюсь за вітер, лицаря небес,
Піду увись незримими стежками,
Щоби знайти колись небесну браму,
Тягар душі залишивши увесь.

Коли і де фатальний буде постріл,
Що душу звільнить нашу від оков?
Та доки ще тече у жилах кров -
Лише у снах ми йдем до неба в гості.

Вітрила крил розправлю в широчінь,
Вдихаючи душею вільний простір.
У кожного своя Ріка терпінь,
Які закінчаться на Божому помості...