Вічне запитання про вічне.

Я не скупий, скупе життя до мене,
І я в нім, як ягня те полонене,
В куток загнаний бідкаюсь, кручусь,
А толку, якщо зранку не проснусь.
Так бути, чи колись мені не бути?
Хто скаже, потаємне як збагнути?
Невже ж піду забутий в небуття,
Обмежений хвилинами життя.
А якщо ні… Навіщо я існую?
Від кого відповідь на це почую.
Від Бога…