Ген-ген за лісом дід живе... нема вже діда та й село, яке як рай мені було, безлюдне стало ,і пусте... Колодязь раною з землі Дихнув зажурено мені , Поріс травою ,висох ,щез. А я ж ту воду так любив, Бо довго корбу ту крутив …
Знов дід у спогадах воскрес… Заснув у нього в бороді , І добре так було мені , Як вже ніколи тут не буде., Як вже ніколи не піду , До лісу ,й там собі знайду , що розгубив по світу всюди… Якби міг плакати ,заплакав … Стою вкопаний як криниця , Немає сліз ,нема водиці , Слова ковтнув сказати з ляку… І так намріялось мені , сховатись знов у бороді , заснуть й проснутись де святі, і Білий Вершник на коні…