Коли у садах розквіта ніжно фрезія –
у гості приходить пустунка поезія:
постука у шибку дощем,
промінням весняним посріблює рами
і сніжної баби плачем,
всміхнеться спросоння очицями доні
і дзенькотом пташки гуля,
та вся у турботах розсипує ноти,
бо нинішній день доганя.
Коли одцвіта тихо фрезія,
з гостей повертає поезія.
Як же ж гарно написано! Я заздрю гарною заздрістю,І як до вас, люди, приходять такі глибокі думки! Справді, мені дуже цікаво - це від розуму, глибоких знань чи від праці над собою?Бог дає, але зусилля теж потрібні, напевно? З повагою Неоніла
Коментарі