На коні золотому скаче вершник багряний, Нічка стелить кожушок, з вовни срібної тканий, Спалахнули осики,загорілися клени, Ніжний сум навіває це багаття на мене...
Не сумую за літом,за веселим розмаєм. Скільки вже пережито,скільки ще нас чекає?!.. Серед сивих туманів,наче іскра жевріє, У душі християнській,незгасима надія!
Спасибі!Люблю осінь,щось є у ній такетаємниче,дивне,що змушує замислюватися про головне частіше..Думаю в кожній людині є "іскра Божа",як висловився класик. А до досконалості тільки стрімлюся.Хоча на порі і не дуже вдало...
Коментарі