СЛЬОЗИ ТВОЇ ДІЙШЛИ ДО ОТЦЯ

Потім мене перевели в іншу роту. Там був дуже жорстокий, строгий майор: якщо він сказав щось, то всі боялися його, навіть офіцери. Він одразу викликав мене на розмову і каже: «Дивись, щоб ти тут не почав пропаганду розводити, бо раз ти не сам дисциплінований, то хоча б інших не наставляй на це, а якщо не послухаєш, то як потрапиш в мої руки, то так просто не втечеш». Я, звичайно, звернув увагу на ці слова, які він мені сказав. Так минув певний час.
Одного разу, коли наша рота була черговою по частині, а наш майор був відповідальним черговим, солдати повернулися з їдальні, а вже після відбою приходять до мене солдати і кажуть: «Павле, ходім, розкажеш нам про Ісуса». Я відповів, що не треба порушувати розпорядок, а про це поговоримо завтра або в інший день, але вони кажуть: «Ні, ходім, поспілкуємось зараз! Ти що боїшся?». Я кажу, що я не боюся, але треба поступати мудро. А вони: «Та нічого, ходімо, майор там в їдальні, ходім в ленінську кімнату». Зібралося 8 солдатів, у тому числі були солдати з інших рот, і ми пішли в ленкімнату. Я почав розповідати їм, і у них з'явилося сильне бажання помолитися: «Павлик, давай помолимося!» Я кажу: «Що, прямо тут?» А вони відказали: «Ну, так, давай!» Я питаю: «А ви знаєте, як молитися? Ми молимося своїми словами, по нужді» – кажу їм. Вони кажуть: «Навчи нас якої небудь молитви». На що я відповів, що є молитва «Отче наш». Я написав їм цю молитву, і ми стали на коліна молитися. А у них були різні потреби: у кого мати хвора, у кожного були свої потреби.
Ми стали на коліна, а я настільки сильно хвилювався, що раптом зайде майор, і тоді мені буде не так добре. Я з нетерпінням чекав, коли солдати закінчать молитву «Отче наш», щоб відразу встати і піти. Але коли вони закінчили, то почали вдруге цю молитву, а потім третій раз. І коли помолилися втретє, то я вже забув і про майора і про все: у цій кімнаті злилося таке благословення, що, незважаючи на те, що в кімнаті стояв бюст Леніна і різні атеїстичні гасла, там була присутність Ісуса!
Далі я став молитися сам, нічого їм не кажучи, а вони стали повторювати за мною і молитися так само. У цей час відкриває двері майор, а солдати в одну мить всі порозбігались: хто – через вікна, а інші, хто не встиг – рвонулися в двері і мало не збили майора з ніг. Поки він повернувся, їх уже не було.
Майор настільки змінився, що став як звір. Він ніколи нікому не докладав, а завжди наводив порядок своєю силою, збиваючи мало не до смерті. Тому всі солдати так сильно його боялись. Він підійшов до мене і сказав: «Я ж тобі казав, ти що, думав, що я з тобою жартую?» Мене його прихід застав зненацька, і мені стало не по собі. До того дня мене ні один солдат пальцем не торкнув і навіть не обізвав словом. Але на моєму тілі завжди були рани, синці, отримані від начальства. Коли вони при бесідах бачили, що не можуть мене переконати, вони вживали свою силу.
Він підійшов до мене і став бити мене в обличчя. Я не боявся цього, – настільки вже звик і до ударів, що мені було все одно. З іншого боку, мені було все одно, хто переді мною стояв, скільки б рангів і зірочок у нього не було, не боявся сказати правду, говорив з ним, як і з солдатами: все одно і солдати і офіцери - всі ми помремо, всі взяті з праху.
Коли він почав мене бити, у мене була одна думка – щоб не впасти на підлогу, а то він почне штовхати мене ногами. Я був весь у крові. У цей час вийшли слова через мене для нього, було сказано: «Я буду судитися з домом твоїм, а після цього Я явлю милість Свою над домом твоїм». Коли він почув ці слова, він подумав, що я піду скаржитися на нього, що він мене бив. Тоді він став ще сильніше мене бити, я впав на підлогу, а він став бити мене ногами. Більше не пам'ятаю нічого.
Коли я отямився, то знаходився на ліжку в госпіталі, весь під крапельницями. Не було цілого місця на мені, кров текла з носа, з рота... Було настільки важко і боляче, особливо задня частина тіла ніби горіла. Я не міг ні повернутися, ні їсти, ні спати, нічого не міг. Настільки сильно все боліло, що не міг анітрохи заснути.
А коли я ще призивався до армії, то на проводи приїхали брати, і коли ми зробили молитву, було показано, що труна йде надо мною, над моєю головою, потім стала опускатися нижче і нижче, аж поки я став ногами над цією труною, і з радістю йшов додому, в руках тримаючи снопи.
Коли я в такому стані згадав це одкровення, то вірив лише першій частині, думаючи: так, дійсно, я помру і додому не повернуся. Як було показано, так і буде. А за другу частину, що я повинен повернутися додому, то я вже цьому не вірив, бо перебував у такому стані.
В один день до мене підходить начальник госпіталю і каже: «Ми завтра повинні тебе відправити на операцію в Ригу, тому що аналізи показують з кожним днем погіршення». Скільки я там перебував, вони не могли зупинити кров, судини та нутрощі були перебиті. Тоді він сказав: «У тебе настільки пошкоджено все, а особливо задня частина: нирки, легені, що ти щодня втрачаєш кров». А мені було настільки погано, що я більше нічого не хотів. І коли мені це сказали і написали напрявлення в інший госпіталь, в Ригу, тоді я написав один лист додому, брату, що можливо не повернуся. Я написав це не прямо, але так, щоб вони зрозуміли, якщо щось трапиться, що я стояв докінця, в істині, у вірі. В ту ніч відчув полегшення, і я заснув.
А коли заснув, то уві сні бачу, що з боку вікна зайшов в палату чоловік в білому, встав і подивився на мене. Потім сів біля моїх ніг і дивиться, потім встав, підійшов до мене і перевернув мене обличчям вниз, і провів по всьому тілу руками. Коли дійшов до нижньої частини (і хоч я лежав обличчям вниз, але уві сні бачив, як він робить всю цю роботу), відкрив мою задню частину від голови до низу, став проводити руками за нутрощами. Дійшовши до моїх нирок, він вийняв одну нирку, відкрив навпіл, витрусив, і звідти випали шматки... Потім він сказав мені: «Сльози твої дійшли до Отця, і я прийшов дати тобі зцілення».
І коли він пішов, я одразу відкрив очі і не відчував ніякого болю. Я подивився на свої руки, вони були в крапельницях, а я настільки не любив уколи, що викинув крапельниці в сторону, встав і абсолютно не відчував ніякого болю! Вставши, я відчуваю, що мені дуже хотілося поїсти! Я пішов до їдальні госпіталю, а там медсестра, побачивши мене, настільки сильно злякалася, що мало свідомість не втратила. Її обличчя стало блідим, вона стала тремтіти, не могла сказати ні слова. Я довго намагався заспокоїти її. І коли вона заспокоїлась, я попросив їсти, вона дала мені поїсти і попросила розповісти, що сталося, адже наступного дня мене мали відправити в Ригу як безнадійно хворого. Я розповів їй абсолютно все, про те, що відбулося у сні. Вислухавши, медсестра вже не могла заснути, а я був настільки втомлений, що пішов, ліг спати і спав аж до ранку.
Вранці прийшов начальник госпіталю, а медсестра всю ніч не спавши, чекала його. І коли вона його побачила через вікно, вибігла йому назустріч і каже: «Сьогодні вночі Христос зцілив того хворого, якого ми мали сьогодні відправити на операцію». Він каже: «Як це так? Стільки живу, а такого ще не бачив. Як це так?»
Начальник госпіталю не став робити обхід, а відразу прибіг до мене, розбудив мене і питає: «Розкажи мені, як це сталося». Я йому все розповів, а він каже: «Ну гаразд, але мені ще треба перевірити тебе». Я пройшов через рентген, і знімки показали, що всередині все абсолютно чисте і в порядку. Результати аналізів виявилися кращими, ніж у здорової людини. Таким чином, Христос мене зцілив. Слава Богу!