Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.4 | 101 голосів )
Воїн Ісуса Христа
Ти - солдат Ісуса
Сльози твої дійшли до Отця
Майор схиляє коліна
Бог Своїх не залишає
Всі сторінки

 

БОГ СВОЇХ НЕ ЗАЛИШАЄ

Дух Святий мені до цього говорив: «Якщо будеш стояти за істину, то Я вийду тобі назустріч і дам хорошу, легку роботу». А я ж перебував на важкій роботі і весь час думав своїм розумом, як же це буде? А Дух Святий сказав, що зробить це. І ось відбулися всі ці події в домі майора. У нього все було у підпорядкуванні, навіть офіцери його боялися, і він давав їм розпорядження. Він наказав, щоб мене поставили на легку роботу. І таким чином, я цілий день нічого не робив, тільки давав команди по рації.
У мене з'явився вільний час, щоб писати листи, читати і молитися. На все вистачало часу, і навіть не знав, що робити. Майор мені сказав, що з шести до десяти вільний час у мене, що хочешь, то і роби. На вулиці вже було тепло, літо, так добре. Я виходив у ліс, там зустрічався з солдатами, розмовляв з ними, вони задавали різні питання. В цей час я нічого не робив, забував, що таке служба.
Але це тривало недовго. Офіцери в штабі дізналися, що мене перевели на іншу роботу, що весь їхній план не спрацював. Вони ж хотіли довести мене до того, що я відмовлюся працювати.
І ось, вони викликали мене і кажуть: «Ти чому дав майору гроші, щоб він перевів тебе на цю роботу, а самі змовилися, кажучи, ніби Бог зцілив його дочку? Яке там зцілення? Ти що ще й обманюєш?» Я відповів: «Я ніяких грошей не давав, про що ви взагалі говорите?» Вони кажуть: «Як це ти не знаєш, що дав гроші? А всім кажеш, ніби Бог зцілив дочку майора». Тоді я сказав, що грошей не давав, але я знаю одне: Господь в домі майора робив Свою роботу і зцілив його дочку. Вони примушували мене сказати, що цього не було. Я відмовився сказати на біле, що це чорне. Тоді офіцер каже: «Ну раз ти не хочеш, то, – звертаючись до решти офіцерів, – струнко!» Всі встали по стійці смирно. Тоді він сказав: «Наказую тобі, щоб ти сказав, що не було зцілення в домі майора!» А я кажу: «Воїн Ісуса Христа вашим наказам не підпорядковується!» Я відповів за його словами, бо це він раніше мене назвав воїном Ісуса Христа, коли заборонив мені ходити в їдальню. Тоді він каже мені: «Сім діб арешту!»
Мене відправили на гаубвахту. А всі солдати прийшли в рух. У полку поширили чутку, що мене відправили в психіатричну лікарню, що я збожеволів. А мені сказали, що не звільнять мене, поки я не скажу, що зцілення не було. Я відсидів сім діб, мене вивели і питають: «Ну що, подумав? Правда, що не було?» Я кажу: «Правда, що було зцілення в домі майора!» А проти цього майора вже всі пішли, щоб його розжалувати, хоча до цього він був їх кращий друг. Тепер же, після зцілення його дочки, він став доводити всім: «Християни – найкращі люди! Ви що? Утискаючи їх, ви порушуєте закон!» І вони не могли нічого проти нього вдіяти, тому почали зі мною розмовляти.
Тоді начальник за мою непокору призначив мені ще сім діб арешту. Я повернувся, щоб іти, а він каже: «Але перш, ніж ти підеш відпочивати, то, так як у тебе не в порядку нервова система, ти нестримана і поводишся обурливо, підеш в госпіталь, тобі поставлять уколи, щоб ти трошки заспокоївся». Два солдата, які охороняли мене, і офіцер взяли і повели мене з автоматами, немов вели якогось терориста чи злочинця.
Коли прийшли в госпіталь, підходять до начальника госпіталю і говорять йому, що мені потрібно ставити уколи, і говорять при мені, які уколи. Начальник госпіталю дивиться на них, потім на мене і каже: «Ні, ні, ні, я такий крок ніколи не зроблю, я боюся Бога». Він мене добре знав, бо він сказав мені одного разу: «Вір і далі, бо є Бог». Коли він відмовився мені робити уколи, вони стали переконувати його, що мені треба ставити уколи, але він категорично не погоджувався. Тоді вони побачили, що марно з ним розмовляти, то підійшли до іншого лікаря, і умовили його. Мені стали робити уколи з великого шприца: в хребет і під лопатку поставили десять уколів, і тримають мене. Я відчув, як піднімається тиск, всередині все ніби закипіло. Розум начебто міркує розсудливо, а щоб робити те, що думаю, – не можу. Знаю одне – треба молитися, але не можу. Хочу молитися і докладаю зусиль, щоб молитися, але не можу і все! Вони вивели мене і відправили знову на гаубвахту, штовхнули і кажуть: «Ну, подивимося, святий отче, що буде далі», і закривають двері.
Я ліг на нари, накрився шинеллю і відчуваю, що все перевертається, збурюється в мені. Так важко стало духовно, душевно важко. Лежу я і чую сильний удар у двері, а я навіть не відкрив очі. Чую якісь кроки, що підходить хтось до мене. До мене підійшли, почали тягнути за шинель так сильно, що я не міг утримати шинель і відпустив її. Її стягнули з мене зі всієї сили, а я лежав все ще з закритими очима. Відчуваю, хтось підходить до мене і тягне за чоботи, інший тягне за волосся так сильно, що я думав, що вирвуть все волосся. Потім з різних боків почали бити в боки. Я відкрив очі і побачив дуже жахливу картину: вся кімната була забита чудовиськами, настільки страшними, наприклад, тіло як у лева, а голова – як у людини або голова як у ведмедя, а тіло як у людини. Настільки страшно, все було забито в кімнаті, що всі ці істоти не те, щоб намагалися доторкнутися до мене, але хоча б побачити, що там лежить. В цей час я відчуваю, що треба молитися і став молитися: «Ісус, якщо Ти допустив такі випробування, що знущалися над моєю плоттю, і Ти знаєш, що я ніколи не нарікав і не скаржився, чому Ти допускаєш це, то тепер прошу Тебе , не дай ворогові можливості торкнутися душі моєї, бо набагато дорожче тіла – душа. Не дай їм доторкнутися до моєї душі».
Тільки я встиг сказати ці слова, як з боку дверей заходить ангел. Він пролетів, провів рукою в повітрі, і ці чудовиська настільки сильно злякалися, що стали вискакувати через бетонні стіни, через стелю і сильно дуже штовхалися, щоб швидше піти, коли тільки побачили цей образ ангела. Ангел пройшов наді мною, навіть не доторкнувся рукою, і відлетів.
Мені відразу стало так легко, так спокійно і радісно в серці, що я відразу заснув. Як тільки заснув, чую, відчиняються двері. Я відкрив очі і побачив сторожа, який охороняв. Він каже: «Ну що, святий отче, ти ще живий?» Я кажу: «Так, я живий, слава Богу!»
На другий день мене викликає начальник гаубвахти і каже: «Слухай, помолись Богу, щоб Він не прокляв мене і не покарав мою сім'ю». Коли я відсидів усі 14 діб, тоді він дзвонить в управління і каже: «Ви як хочете, так і робіть, але я більше не збираюся додавати цьому солдату ще термін, я боюся цього».
Тоді приїхали з управління, мене викликали на бесіду. Начальник управління каже мені: «Ну що, подумав? Ти все одно звідси просто так не вийдеш. Скажеш, що не було зцілення в домі майора, тоді відразу звільнимо тебе, а інакше будеш сидіти тут довгий час. Ніхто тебе звідси не виведе». Я тоді став свідчити про Ісуса йому, але він сказав: «Не треба мені це», – а він за званням був полковник. «Ще сім діб арешту тобі, за те, що не підкоряєшся». Знову я відсидів ці доби, всього вже 21 добу. На той час мені все це вже настільки набридло, бо там дуже темно, неможливо було читати або що-небудь робити, тільки молитися і співати псальми.
Потім мене знову викликали. І ось, після цих 21 діб, я, не постукавши, відкриваю двері, заходжу і говорю: «Товариш полковник, воїн Ісуса Христа на ваше прохання прибув!» Він так сильно розсердився, що каже: «Як, ти стільки часу служиш і не знаєш, як треба доповідати? Іди назад, постукай, заходь і доповідай, як годиться». Я вийшов, постукав, заходжу і говорю знову: «Товариш полковник, воїн Ісуса Христа на ваше прохання прибув!» Знаєте, він же наказав мені, а я кажу «на прохання». Але він тоді каже: «Ну ладно, воїн Ісуса Христа, сідай». Я сів, і ми стали розмовляти. Він мені задає питання російською мовою, а я йому відповідаю молдавською мовою, бо я знав, що він молдаванин. Тоді він теж перейшов на молдавську. Я йому сказав, що дякую Богу, що Він дав мені можливість зустрітися з вами, розповів все йому. Тоді він каже: «Гаразд, за те, що ти мій земляк, але не підкоряєшся, то ще сім діб арешту».
Я відсидів ще й ці сім діб. Всього 28 діб відсидів. Більше вони не мали права мені дати, тому що я не знаходився під слідством. Якщо не знаходишся під слідством, то більше місяця не мають права тримати. Мене звільнили, пройшло небагато часу, і цього майора розжалували до капітана і відправили в інше управління, а мене відправили до Вільнюса. Там мені Дух Святий сказав: «Будеш сидіти на лаві підсудних три рази, а після цього Я дам тобі владу і вони будуть в твоїх руках, і не ти будеш робити, що вони скажуть тобі, а вони будуть робити те, що ти скажеш їм (тобто офіцерам)».
Коли перший раз на мене порушили кримінальну справу, мене хотіли посадити з приводу роботи, але мене Господь вивів. Другий раз мене звинуватили, ніби я побив одного солдата-узбека, але це не було так. Офіцери сказали цьому узбеку написати, що я його побив, хоча насправді його побив старшина. А я в той час знаходився в каптьорці, де був наш старшина-комірник. Коли старшина став бити узбека, той сказав: «Якщо ти мене ще раз вдариш, то я тебе вночі заріжу». Старшина все таки ще раз його вдарив і пішов спати удень. До нього підійшов узбек і порізав йому вени на руках. Тоді до мене прибіг один солдат і попросив рушник, щоб перев'язати руки. Старшину відправили в госпіталь, перев'язали, і він повернувся, а узбека взяли у штаб, і коли дізналися, що я був там каптьорщик, то порадили, щоб він написав, що це я його побив, а не старшина. І він так і написав, що старшина вени собі сам порізав, а побив його не старшина, а я. Відтак офіцери були задоволені, бо думали, що посадять мене. А всі мусульмани в частині мене дуже поважали, називали мене «мула», тобто людина, яка молиться. Коли вони підходили до мене, щоб привітатися, то кланялись кілька разів. Я їм завжди казав, щоб вони не робили цього, бо написано, що потрібно поклонятися Одному Богу. Вони сказали, що все одно будуть робити це, тому що так вчить їх закон, і вони знають, що я Божий чоловік, молюся, тощо. І коли вони почули, що їх же мусульманин написав на мене таке, то повстали проти цього узбека.
Коли на мене все оформили, то посадили на сім діб, так само, як і старшину – відразу після того, як він повернувся з госпіталя. Потім на нас завели кримінальну справу. А я дуже переживав, бо думав, краще б мене посадили перший раз, ніж зараз, коли я зовсім не винен, тому що люди могли говорити: «Ага, тільки робить себе святим, а насправді ж ...»
Відтак, я вже вдруге опинився на лаві підсудних, то на суді мені навіть слова не дали сказати, коли я пробував щось сказати, то мене відразу перебивали. І коли прокурор почав розбиратися у справі, то зачитував пояснювальні офіцерів. Однак Бог затуманив їх розум, і вони написали у двох пояснювальних по різному: один написав, що я був у чоботях, і сильно копав п’ять разів, а другий написав, що я був у тапочках, і вдарив його тричі. Тоді прокурор попросив пояснювальні обвинуваченого, тобто з мого боку і з боку свідків. Я написав у пояснювальній все, як було. Тоді викликали старшину, і він написав точно так само, як написав я, все в точності так само. Тоді ще один солдат, який бачив все, написав точно так само. Тоді прокурор, побачивши справжню картину, почав лаяти усіх офіцерів за лжесвідчення, кажучи, що їх можуть посадити від чотирьох до семи років за це. Вони лише опустили голови, але потім всі були злі на мене. Через деякий час цю справу закрили.
Однак, у мене було вже два прокурорських попереджень. Тоді начальство стало шукати причину, щоб мені зробили ще одне прокурорське попередження. Одного дня мені кажуть, щоб я пішов знову до прокурора. Почали мене звинувачувати перед прокурором і вимагати прокурорського звинувачення. Прокурор дав мені слово, і тоді я почав говорити.
А до цього солдати написали скаргу в Москву про все, як наді мною знущаються, що в наш час перебудови таке відбувається. І все це стало відомим. З цього приводу приїхав сам генерал-майор, який керує всім. Перед приїздом він дав телефонограму, що приїжджає через мене. Коли всі офіцери дізналися, то ходили навколо мене і все питали: «Павле, Павлику, що тобі треба?» Готові були все робити для мене, щоб я нічого про них не розповів. І ось, генерал-майор приїхав і сказав мені, щоб я все розповів, все, як було. Я йому сказав: «Товариш майор, я нічого не розповім вам, крім того, що я простив усім, і я впевнений, що Христос всім пробачив». Якби я став все розповідати, то майор і багато інших постраждали б, але я не хотів цього. Він сказав: «Скажи все, і я не буду дивитися на їх зірочки, на їх посади, ні на що. Буду говорити з ними мовою закону». Я цього не зробив. Він мав при собі симфонію і Біблію, став питати мене по Біблії, чому я то не роблю, то не роблю. Я йому відповідав, він відкривав, знаходив все правильним і сказав: «Ось тобі мій номер телефону, адреса, і якщо хтось ще хоч слово скаже тобі – напиши або подзвони, я приїду, і побачиш, що я з ними зроблю».
Коли офіцери дізналися, що я їм прощаю, вони стали далі робити свою роботу. Я, звичайно, не став писати нікуди, ні дзвонити. І от, коли вони пішли до прокурора, і прокурор дав мені слово, я кажу: «Якщо я вам дам зараз місце, щоб ви побудували будинок, і проект, але не дам матеріалів і грошей, побудуєте ви цей будинок?» Вони сказали, що ні, звичайно. Я сказав, що так само вони чинять з віруючими в нашій країні. Я їм сказав, що вони користуються тим, що я нікому не розповідаю нічого, що якщо ви не вжиєте зараз заходи з ними, то я напишу або зателефоную в Москву, і нехай вирішують вже там, бо Господь через Горбачова дав свободу віросповідання, а насправді відбувається інше. А один капітан узяв мою військову картку, і просить прокурора поставити мені ще одне військове попередження, але він відкинув картку і каже: «Нічого ставити не буду». Тоді прокурор став лаяти офіцерів, що вони не знають закону. І він сказав: «Слухайте мене, з цього дня він не буде робити те, що ви скажете йому, а те, що він скаже, то ви будете виконувати. Який розпорядок дня буде в нього, такого і ви будете дотримуватися». Всі мовчали, тому що це був наказ.
Коли ми повернулися в частину, перед вихідними днями, в п'ятницю ввечері, мене викликає замполіт і питає: «Що ти будеш робити на вихідні?» Я кажу: «Завтра ви мене не шукайте, я вранці йду, а ввечері після відбою прийду, відпочиватиму в казармі. У неділю я піду до підйому чи після підйому, як захочу, вдень мене не шукайте, а ввечері прийду, якщо я не буду о 10 годині, то до 12 години буду. У будні дні, коли приходжу з роботи, з шостої до десятої мене не шукайте, бо я буду молитися з браттями». Це йде абсолютно проти їх закону, але оскільки був наказ, то він нічого проти не сказав, а лише: «Ну, гаразд». І так було півроку.
Коли мене зустрічали офіцери, не я їм перший давав честь, а вони мені і говорили: «Слава Богу!» Я відповідав: «Слава Ісусу!»
Всі солдати добре мене вже знали. Якщо запитають мене на прізвище, то не всі знали, а якщо питали «Де чоловік Божий?», то з 16 тисяч всі могли сказати, з якої я роти, якого взводу, відділення, де сплю тощо.
У той час я був настільки близький з Господом, що якби мені зараз запропонували піти ще раз в армію і служити ще раз, то я готовий йти заради того, щоб відчувати ту близькість з Христом. Бо я тоді кожного ранку вставав і запитував у Духа Святого, що мені робити сьогодні, і Дух Святий говорив, що мене чекає, і я знав наперед, що мене зустріне, з ким я буду мати розмову тощо. Звичайно, це все відбувалося завдяки молитвам віруючих, бо церква молилася за мене.
Слава Ісусу за все!

Павло Ґерасим


Поділитися:
[+]
Сподобалось
84


Коментарі 

 
-1 #5 Алексей 14.12.2016 09:24
Пидорская армия, я в ней небыл.
Цитувати
 
 
+4 #4 Orest 08.05.2013 19:15
It really good story! God has a way for every one and no one is the same. May God bless you Pavel.
Цитувати
 
 
+10 #3 Елена 27.04.2013 15:52
Дивны дела твои Господи!Не встречала таких настоящих и преданных воинов Христовых! только читаю о таких!хотя самой досталось от людей за веру в Иисуса,но!я падала и плакала я слабый воин к сожалению!хочу пообщаться с Павлом.
Цитувати
 
 
+19 #2 05.01.2013 19:34
Чудова історія. Ця людина буде мати велику нагороду від Бога, а про дороги до людських сердець знає тільки Бог. Праведний житиме вірою, а нагородою буде Царство Боже!!!
Цитувати
 
 
-21 #1 01.11.2012 13:53
Навіщо тоді взагалі було іти в армію - боявся, що отримає строк і буде зеком?
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити