Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.4 | 108 голосів )
Сповідь смертника
Дивне сновидіння у Карпатах
Важкі роздуми
Вигідна пропозиція
Подорож по Ірану
Арешт
Перші допити
Бойова операція колишнього спецназівця
Ніжний голос сумління і перша перемога
У камері смертників
Долі приречених на смерть
Несподіване Умиротворення
Рятівне покаяння
Знову пророчі сни
Не думайте, що говорити будете
Твій Бог сильніший!
День чудес Господніх
Людина – господар своєї долі
Післямова
Всі сторінки

Арешт

І тут - поліцейська машина, в ній – двоє... На цьому перевалі взагалі раз в десять років можна когось зустріти, а тут - мало того, що мій джип стоїть, так ще й поліцейський автомобіль... Треба ж таке...

Побачили вони мене, зупиняються. Виходить поліцейський, затвор пересмикує. «Відео-відео», - каже. Я створив видимість суєти, камеру швиденько на фотоапарат замінив. Кажу, що, мовляв, не відео-відео, а фото-фото...

Він - ні в яку. Відео - і все тут. І я розумію, що попався. На англійській мові, російській – прости, кажу, відпусти з Богом.

Дістаю пачку доларів – у мене спеціально була пачка «одиничок» на чайові і всякі різні «роздачі слонів по ходу справи». Він глянув – така пачка грошей – загорілися очі.

«Спрацювало!» - Думаю. А він переглянув пачку, побачив, що там половина купюр - по одному долару, а решта - двадцятки і п'ятдесятки, зрозумів, що орден отримати за впіймання шпигуна вигідніше ... І потім, я за ним спостерігав – за очима його – і бачив, що в основному його все-таки не гроші і не орден цікавили, а виконання службового обов'язку. Шпигун – ворог народу – треба ловити...

Коротше, заарештував він мене, сів в мою машину, ствол на мене навів. «Поїхали», - каже.

Так от почав збуватися наяву мій віщий кошмар... Спускаємося з перевалу, бачу – хлопці чекають, стоять біля своїх автомобілів... Я пригальмував було, але поліцейський заборонив зупинятися. Проте я все ж таки встиг сказати їм, що приїхали – от він – сон наяву. Вони стрибнули в машини і поїхали слідом за нами.

Ступивши на іранську землю, я спочатку був дуже насторожений і стриманий, звідусіль очікував підступу. Поступово пильність притупляється. Добрі люди, мирне життя, неймовірні пейзажі, буквально марсіанські ландшафти – такі враження робили нереальними земні проблеми й турботи і налаштовували думки на благополучний лад.

І от коли темна хмара загрози остаточно розсіялася над моєю душею, почало потихеньку проникати всередину задоволення і самовпевненість, адже до туркменської кордону залишалося якусь годину їзди... Загалом – зовсім внутрішньо розслабився і як раз в той час, коли зовсім не очікував ніякої біди – хлоп! Попався, голубчику! У результаті: на руках – наручники, на очах – пов'язка, в душі – розпач.



Додати коментар


Захисний код
Оновити